День другий
Другий день також пішли вздовж Бугу.
Пройшли знову повз Куріпчинських стоянок. Якщо вчора там була купа народу, більшість приїжджала на авто, або навіть на мікроавтобусах. На диво, місця для відпочинку після відпочиваючих виявились доволі чисті: сміття не було видно, все прибрано, стоянки залишилися в гарному стані. Для мешканців мегаполісу це справжнє диво, пам’ятаю місця для відпочинку на Донці після Пасхи або травневих свят – це небо та земля. Харків’янам є з кого брати приклад (хоча поблизу Первомайська сміття все ж таки було).
Закінчився відносно пологий берег та знов почався граніт. При чому з доволі великого кряжу. Обходити – варіант не для нас, тому знову полізли наверх, тим паче, що сьогодні «понизу» вже ходили.
Вид зверху на Буг – відмінний. Взагалі такий спосіб пересування – або вздовж ріки «понизу», або зверху по гранітному кряжу на висоті пару десятків метрів у комбінації – найбільш кращий з варіантів: можна подивитися і на скелі і зі скель. Варіант це приробко для тих, хто йде пішки, хто пливе рікою або їде на ровері – не підходить.
Кам’яні рози, схили майже повністю вкриває ковдра з цих рослин.
Згори відкриваються мальовничі краєвиди на Буг та його береги. З погодою нам пощастило, майже весь час було сонце.
Часто камені вкриває зелені лишайники, від чого схили бузьки схили стають схожими на карпатські Горгани.
Пройшовши по верху гранітного кряжу, знову спустилися вниз, на цей раз вже йшли лісом. Так за декілька хвилин стежка яка вела через гори, перейшла у густий ліс.
Перейшли через невеличкий струмок та попрямували далі до мосту через Буг. Взагалі я планував перейти по ньому на інший беріг, але спочатку хотілось подивитися на гирло невеличкого притоку – Великої Корабельної, яке знаходилось за кілька сотень метрів від мосту. Судячи по фото з Google Earth, які я дивився під час розробки маршруту, ця місцевість схожа на більш відомі каньйони: Актовський чи Арбузинський.
Майже біля самого гирла розташована стінка, на якій тренуються скелелази.
Перейшовши на інший беріг вирішили трохи побродити по каньйону Корабельної.
Подивилися на скелелазів, біля стінки є невеличке джерело.
На дорозі у ріки стоїть велика скеля, річка підходить під саме підніжжя.
Від табору скелелазів є стежинка наверх, звідти відкривається краєвид і на каньйон Корабельної, і на міст, і на Буг.
Пройшли трохи «поверху», після чого вирішили спускатися до річки, де планували стати на обід. Відділилися від Бугу ми приблизно на кілометр, але вирішили, що для огляду Корабельної цього буде досить.
Сама по собі річка доволі мала, навіть біля Бугу сягала всього пару метрів. Ближче до Бугу Корабельна тече у вузькому каньйоні, а трохи далі з’являються невеличкі луги, на одному з яких ми і зупинилися.
Після обіду вирішили перейти Корабельну вбрід та піти по іншому берегу до моста. Глибина там була приблизно по коліно.
Трохи розважившись з бродом вирішили йти уздовж Корабельної.
Пройти змогли приблизно метрів 40, далі почалися кущі та густі заросли, прийшлось продиратися наверх.
Так зробили крюк кілометра на три, але оглянули ще один мальовничий куточок Побужжя.
Вийшли знову до моста, під яким нещодавно проходили. Трохи нагадує міст у Смотрицькому каньйоні у Кам’янець-Подільському.
Поруч є оглядовий майданчик, звідки можна оглянути Буг або сфотографуватися.
Краєвид з мосту в обидві сторони.
До речі, з мосту плигали з мотузкою.
На інший беріг Бугу ми перейшли, бо по лівому було багато населених пунктів,правий відносно малонаселений.
Стежки були і на цьому берегу.
Трохи далі знайшли руїни ще одного млина, також старого.
Не дивлячись на те, що призначення будівлі утилітарне – звичайний млин, але тодішні архітектори намагались прикрасити навіть це: жоден млин, точніше те, що від них залишилось не схожі один на одне. Спільне тільки одне – міцність конструкції, яка витримала стільки часу.
При будівництві споруд вдало використовувався природній та штучний матеріали: цегла та дикий граніт, кого тут вдосталь. Крім того враховувались природні острови та протоки, так, щоб не перегород жати повністю річку, а тільки окремі частини.
Оглянувши млин, пішли далі вздовж берега по стежці.
Випадково, коли обходили черговий струмок, раптово натрапили на невеличкий каньйон, приблизно навпроти села Романова Балка.
Місцевість більше нагадувала кримські канони, аніж Побужжя: великі гранітні глиби, невеличкі водопади, маленькі ванночки, високі стіни каньйону.
Як я вже писав, натрапили ми на цей каньйон випадково, ані на Goggle фото, ані на Викімапії інформації по ньому немає, тому вдвічі приємніше потрапляти до таких куточків.
Сам по собі каньйон невеличкий, на його огляд і фотографування ми витратили небагато часу. Хоча якщо б був би час, там можна б пошукати цікаві місця, пару стежок ми не обстежили, можна було б піднятися ще нагору, до ставка.
Після каньйону залишилися лише приємні спогади, такі затишні куточки надають змогу відпочити, крім того зміна у ландшафті та природі не дають сумувати та роблять маршрут більш привабливим.
Після цього пішов знов листяний ліс.
Наприкінці дня нам довелось чимало поблукати. Якось непомітно стежинка пішла вгору й ми відділились від Бугу. Здається, начебто ріка поряд, метрів 200-300, проте там висока круча – пару десятків метрів, і жодного з’їзду або стежинки до річки. Довелося майже чотири кілометри шукати спуск до річки.
Я вже думав, що прийдеться йти до самого Львова, і там вже шукати місце. Проте спуск та місце знайшли за два з половиною кілометра від Львова.
наступні сторінки