День шостий
Взагалі, на цей день не планувалось нічого цікавого – головне було дійти до Олександрівки та там знайти транспорт до Трикрат. Добратися туди можна й пішки, проте сенсу топати декілька «зайвих» кілометрів до села не має сенсу: по дорозі немає нічого цікавого – просто дорога з одного селища до іншого, крім того йти довелось би по спеці. Вирішили, що краще цей час витратимо на огляд Трикратського лісу та каньйонів.
Знову вийшли на дорогу до Олександрівки. До речі, не зустріли жодної машини.
Олександрівське водосховище тут вже дійсно схоже на море.
Піщане узбережжя.
Протилежного берегу майже не видно.
Ще один кинутий кар'єр біля Олександрівки. Близько до нього підходити не захотіли, завеликий крюк довелось би робити, та вже бачили чимало подібних об’єктів.
Ще один кинутий кар'єр біля Олександрівки. Близько до нього підходити не захотіли, завеликий крюк довелось би робити, та вже бачили чимало подібних об’єктів.
Дамба Олександрівського водосховища та Олександрівської ГЕС. Сама Олександрівка – невелике селище, яке розташовано на трасі від Миколаїва до Первомайська. Нічого цікавого, окрім дамби там немає. Маршруток або автобусів від Олександрівки до Трикрат немає, це я дізнався ще у Харкові, місцеві підтвердили цю інформацію. Єдиний варіант – ловити приватну автівку або мікроавтобус, самі ж місцеві порадили це робити у центрі на ринку. Ринок там взагалі невеличкий – десятка півтора кіосків та магазинів. Вирішили спочатку трошки скупитися, а після якось шукати на чому їхати далі. Тільки скинули рюкзаки біля одного з магазинів у тіні, як з воріт виїхала легковушка з причепом. Ну ми і спитали у водія для жарту, чи не підвезе він нас до Трикрат. На що водій відповів, що до Трикрат не відвезе, але до повороту до села - зможе, до Триктар там небагато, кілометрів п’ять. Він навіть почекав, поки ми купимо все необхідне у магазині. Рюкзаки ми закинули у причіп, вп’ятьох сіли за заднє сидіння (водій був з дружиною).
Грошей водій з нас брати не захотів, висадив на повороті до Триктар.
Дорога там як раз для велосипедів – гарний асфальт і без машин (за півгодини ми зустріли п’ять-шість машин у обидві сторони).
Самі Трикрати ми не оглядали, одразу повернули до Трикратського лісу. Трикратський ліс – штучний, він був насаджений графом Скаржинським у першій половині XIX ст. поблизу маєтку в околицях с. Трикрати. На початку урочище було парком з численними стежками і містками через рукави річки, за що ця частина була названа Лабіринтом.
Може для степової Миколаївщини дубовий ліс – це дійсно щось таке дивне…
Через парк тече річка Арбузинка, і декілька містків та штучний водопад, багато альтанок для відпочинку.
А так парк – як парк, після каньйонів Бугу він майже не сприймається.
Тому в ньому ми не затримались надовго, до того ж пішов дощ і ми пішли через парк до Арбузинського каньону.
Невеликий дощик дещо зіпсував враження від Арбузинського каньйону (та і народ вже був трохи балуваний після каньйонів Бугу). Тому не всі захотіли спускатися до каньйону.
Арбузинський каньйон зовсім невеликий, щоб оглянути його необхідно не так забагато часу. А подивитися там є на що, незважаючи на невелику територію.
Саму ріку не видно на великими каменями у два-три людського росту, тільки подекуди видно невеликі басейни або тонесенькі струмки. Хоча перейти з одного берега на інший можна легко, стрибаючи з каменя на камінь, валуни вкриті мохом, проте незважаючи на дощ не слизькі.
Арбузинський каньйон зверху.
Один з кар’єрів поблизу Арбузинського каньйону, на фото не зовсім гарно видно, проте ця стіна заввишки метрів 8 має майже гладку поверхню.
Поступово Арбузинський каньйон перейшов в більш відомий та більший за розмірами Актівський каньйон.
В Актовському каньйоні ми планували становитися на ночівлю. Вирішили відійти від села Актового далі в бік Петропавлівки – там і народу менш, та і на наступний день планували подивитися на каньйон майже спочатку та пройти по обидва боки.
Нарешті знайшовся учасник, який побіг шикати свій ліхтарик, зателефонував, сказав, що вже десь поруч з нами.
Ознайомлення з каньйоном вирішили залишити на наступний день.
Обійшовши декілька місць для ночівлі, нарешті зупинилися на маленькому лігу на правому боці. На лівому навпроти нас було джерело, проте там стояла вже якась група, і ми вирішили залишитися на цьому боці – так спокійніше.
Проте все одно ввечері до нас завітав місцевий, якому вже море, тобто Мертвовод був по коліна, він це і доказав, перейшовши його вбрід хоча і з трудом стояв на нагах. Ледь від нього здихалися
наступні сторінки